«Наша робота — бути неприємними Касандрами, які кажуть: давайте витрачати гроші на моніторинг, на випадок, якщо щось рване», — говорить Олена Паренюк, старша співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України та випускниця УШПС 2025 року. За її ініціативи ми створили нову Alumni Programme «Візит до гнізда чорного лебедя: коли неможливе стає політикою».
Управління катастрофою: чорнобильський досвід і його значення сьогодні
Перший день програми був присвячений тому, як влаштовано управління катастрофою такого масштабу. Ми перебували у приміщенні Інституту проблем безпеки АЕС НАН України. До вибуху на 4-му реакторі ця будівля була дитячим садочком. Дискусію про управління катастрофою розпочав Анатолій Дорошенко, завідувач сектору моделювання нейтронно-фізичних процесів відділу ядерної безпеки.
Чорнобиль у травні — звичайне місто. Але тут ніхто не живе через забрудненість навколишніх ділянок після вибуху. У зруйнованому реакторі досі накопичено близько 200 кг плутонію, період розпаду якого — 10 тисяч років. Інститут проблем безпеки АЕС працює над тим, щоб утримати радіонукліди в межах конфайнменту «Арка» та забезпечити ядерну безпеку об’єкта.
Втім, минулого року через російський обстріл безпека «Арки» опинилася під загрозою — обʼєкт пошкодив російський дрон. На щастя, катастрофи вдалося уникнути, бо спрацювала автоматика, але обидві обшивки було пробито, а герметизуюча мембрана вигоріла. Великого витоку радіоактивного пилу не сталося, а Інститут продовжує контролювати рівень радіації.
«Окремим викликом для управління катастрофою є її масштаб», — говорить Денис Вишневський, начальник наукового відділу Чорнобильського радіаційного екологічного заповідника. Території, які зазнали забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, — це 50 тисяч квадратних кілометрів. Сама зона відчуження становить 2600 квадратних кілометрів і потребує постійного моніторингу. Тому що з побудовою саркофагу Чорнобильська зона як обʼєкт дослідження не завершила своєї історії. Навпаки — вона тільки розпочинається.
Коли ми говоримо про катастрофи — це передусім втрати. Але те, як люди долають її наслідки, нерідко стає поштовхом для нових можливостей і рішень. ЧЗВ сьогодні є лабораторією міжнародного класу, де радіоекологи, біологи, зоологи можуть досліджувати, як відновлюються екосистеми після тривалого невикористання людиною — досвід, який знадобиться, коли постане питання повоєнних зон безпеки в Україні. Це експертне середовище світового рівня, фахівців якого залучали й до робіт після аварії на Фукусімі.
Головний висновок дискусії — потрібно вийти з «печери Платона». У нас завжди є спокуса повернутися «до передкатастрофи», «до норми». На жаль, це неможливо. Замість цього ми мусимо багато думати про те, що з цієї катастрофи можемо винести та зробити так, щоб передбачити та зменшити наслідки наступної. Адаптація механізмів управління, «червоні кімнати» зі сценаріями неможливого, підвищення інтелектуального рівня населення.
«Розвиток завжди не там, де спокій, а там, де немає вибору», — підсумувала Олена Паренюк.
Памʼять, переселенці й культурна спадщина зони
Другий день програми був присвячений людському й культурному вимірам катастрофи. Оксана Семенік, історикиня мистецтв, яка сама виросла поруч із зоною відчуження, розпочала з руйнування кількох стійких міфів — зокрема про те, що ЧАЕС зробила життя поліщуків кращим.
Найскладніше адаптуватися після переселення було людям із сіл. Поліські села століттями жили на особливому ландшафті: болотиста місцевість, довгі звивисті дороги між поселеннями, окремий діалект, традиції, що відрізнялися від села до села. Коли людей переселяли, часто одна родина опинялася у різних населених пунктах. Прив’язка йшла за колгоспами, а не за родинами. Через це почали зникати усна спадщина та фольклор.
Окремо пані Оксана говорила про те, як радянська пропаганда сформувала образ Чорнобиля, з яким ми досі живемо. Головний фокус був на героїзмі ліквідаторів, 31 офіційній жертві, побудові саркофагу — і ніби все, історія закрита.
Окрім того, міфологізація створила і попкультурний образ ЧЗВ. Наприклад, міфи про мутантів. Які, на ділі, лише наполовину правдиві, говорить Катерина Шаванова, хімік-дозиметрист, НГУ «Хартія». Мутації, безумовно, є, вони діляться на негативні та позитивні. Втім, усі міфи побудовані на негативних мутаціях тварин, рослин тощо.
Справжній людський досвід катастрофи ми можемо побачити переважно через мистецтво: Юрія Щербака, Оксани Забужко, художників, яких ЦК партії направляла у зону малювати портрети ліквідаторів. Саме з цього осмислення складається більш «реальний» досвід, а не пропагандистська брошура.
Зараз Чорнобильська зона відчуження про розмірене життя. Наукові співробітники продовжують робити свою роботу, стежити за заповідником, проводити досліди. А поруч з цим проходить підготовка, щоб не допустити повторення окупації Зони відчуження.
Чорнобиль був і залишається місцем передових досліджень, від перших НРК до моделей відновлення флори на постраждалих територіях. Наше ж завдання — відрефлексувати уроки, яких нас навчила аварія, та як ми можемо зарадити майбутнім катастрофам.
