Як пройшла Друга Сесія УШПС?

З цього запитання розпочалася Друга Сесія. На перший погляд, дивацьке, адже учасники вже знайомі. Але бути знайомими та знати людину — це різні речі. Під час навчання мета Школи — створити для учасників таке середовище та горизонтальні звʼязки, щоб надалі ці люди могли робити разом проєкти. За допомогою тренажу акторсько-перформативних практик учасники та учасниці шукали спільності у групі та занурювалися глибше у мотивацію кожного і кожної. Модераторкою цього тренінгу була Ярослава Кравченко, директорка Дикого театру та випускниця УШПС 2024 року.

У другий та третій день учасників поділили на дві групи — «Лікей» та «Академія». Таким чином, у кожної групи було більше часу для запитань до спікера та обговорення теми.

Одна група працювала з Михайлом Кольцовим, аналітиком Світового банку, кандидатом філософських наук та постійним лектором Школи. Група розбирала методи голосування: де Борда, Кондорсьє та інших. Виявляється, що від того, який метод ми оберемо, залежить і фінальний результат.

Також група працювала з фреймворком Альберта Гіршмана, американського економіста, який заклав план відновлення поствоєнної Європи. Гіршман запропонував фундаментальну концепцію «голосу та виходу» — два основних механізмів, через які члени соціальної структури реагують на погіршення її дієвості чи ефективності. Наприклад, якщо людині щось не сподобалося у сервісі компанії — вона може або поскаржитися, тобто проявити «голос», або припинити користуватися послугами компанії — тобто здійснити «вихід».

«Вихід» і «голос» є основою існування соціальної структури будь-якого масштабу. Якщо ці механізми заблоковані, на «організм» неминуче чекають занепад і розпад.

Паралельно друга група мала семінар з Павлом Клімкіним, Надзвичайним і Повноважним Послом, Міністром закордонних справ України (2014–2019 рр.), про світовий порядок сьогодення, як він змінювався, хто його формує. Разом з паном Павлом група визначала те, як трансформувався modus vivendi світу з 1973 і до 2014 року.

Сьогодні, як визначили учасники, баланс сил вимірюється вже не територією, а технологіями. Штучний інтелект став головним питанням у відносинах між США і Китаєм. А Європа тим часом продовжує жити логікою «ніколи знову», з пацифізмом як способом існування. І десь між цими полюсами — Путін, який боїться, що майбутні підручники запам’ятають його як того, хто втратив імперію.

Чи воювати і означає бути людиною? Якщо поглянути на історію людства — так. Люди воюють тисячі років без упину. Але врешті будь-яка війна закінчується, і осад моральних виборів залишається. Що тримає людину людяною на війні? Для цього учасники та учасниці зверталися до класичного тексту «Іліади».

Патрокл — побратим Ахіллеса. Той, хто нагадує Ахіллесу, ким він є, уособлення його людяності. Поки Патрокл живий, Ахіллес прагне взяти супротивника в полон, а не знищити його. Коли Патрокл гине — гнів, з якого починається сама «Іліада», перетворює героя на іншу істоту. Він стає «скаженим псом», що оскверняє тіло Гектора, чим чинить воєнний злочин.

Ця історія ставить питання: чи людяність тримається на людських стосунках чи на внутрішньому моральному компасі? Чому саме ядерний удар лишається межею, за яку цивілізація боїться переступити, — а килимові бомбардування, локальні звірства, «звичайне» насильство війни ми якось навчилися вміщати у прийнятні рамки?

Відповіді на ці запитання група шукала разом з Іваном Гомзою, кандидатом політичних наук, професором факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки та постійним лектором Школи.

Люди, які стають на шлях публічної політики, часто не готові до цього. Зокрема, фізично. У спробі наздогнати амбіції ми забуваємо про крихкість людського життя, нехтуємо турботою про себе, живемо в розрізненні зі своїм тілом, не усвідомлюємо, що наше тіло — єдине, що нам по-справжньому належить і над чим ми можемо мати владу.

Наскільки тілесне та політичне співмірні? Насправді, багато в чому. Виборці часто обирають свого кандидата, не читаючи виборчих програм, але звертають увагу суто на його зовнішній вигляд. Чи виглядає кандидат здоровим чи хворим? Охайним чи не надто? Наскільки «статурно» виглядає ця людина? Усі ці деталі впливають на вибір людей підсвідомо.

Про тіло у політиці група мала розмову зі Світланою Матвієнко, директоркою Школи та виконавчою директоркою Лабораторії законодавчих ініціатив.

Якщо ви побачите людину, якій необхідна буде допомога, чи візьмете ви на себе відповідальність за її життя? Чи матимете достатньо навичок, аби їй допомогти? А якщо допомога знадобиться вам?

Військова медицина суттєво сформувала і продовжує сучасні стандарти першої домедичної допомоги. Але в цивільному житті порятунок іншого все ще не є звичною й напрацьованою системою. У кризовій ситуації ми радше будемо чекати «швидку», ніж рятувати людину самостійно за доведеними ефективними протоколами.

Впровадження рятувальних практик повне організаційних, філософських, правових і статистичних парадоксів. Саме про це група дискутувала з Федором Сердюком, співзасновником благодійного фонду «PULSE» та випускником УШПС 2024 року.

А після дискусії учасники та учасниці відточували навички зупинки критичної кровотечі разом з інструкторами FAST.

Перші релігійні практики зародилися на різних континентах ще 18 тисяч років тому. Не тому, що люди потребували метафізики, а тому, що релігія організовує. А організована спільнота — це ефективна спільнота. Мамонта поодинці не заженеш, а от гуртом — цілком реально.

Релігійні діячі стояли у витоків сучасної української держави — у радянських тюрмах греко-католицькі священники сиділи разом із вояками УПА. Саме у цьому спільному досвіді міцніла думка про те, що українська держава і українська церква не можуть існувати одна без одної, що «ми» і «я» тут нероздільні.

То яку спільноту ми будуємо просто зараз, поки триває війна? Адже якщо в українця, який ходить до церкви, буде лише один шанс щось попросити — це буде прохання за воїнів, а вже потім за себе. Хто або що сьогодні виконує функцію тієї «спільної ватри», яка тримає нас разом? І чи готові ми, як суспільство, дати відповідь на релігійний запит, який тільки зростатиме? Про це учасники та учасниці говорили з Андрієм Андрушківим, старшим лейтенантом ЗСУ, богословом та випускником УШПС 2016 року.

Завершила Другу Сесію дискусія групи з Володимиром Вʼятровичем, кандидатом історичних наук і народним депутатом України ІХ скликання, про те, чому історія важлива для розуміння війни Росії проти України.

Історія в руках Кремля — це зброя потрійної дії: вона мобілізує власне суспільство міфами про Київську Русь, Новоросію і Велику Вітчизняну; вона розколює українців, пропонуючи «політику амнезії» замість памʼяті; і вона дискредитує Україну у світі, змальовуючи наш народ як колаборантів і ксенофобів.

Але є й інша історія, яку Кремль недооцінив. Історія українського спротиву, що народжувався в найменш сприятливих умовах: повстанські рухи ХХ століття, Майдани, горизонтальна самоорганізація, яка стала тим самим «X-фактором», що втримав країну в перші дні 2022. Ця війна — не лише за території. Це війна за ідентичність, за саме право існувати як нація. І українське законодавство недарма закріпило за нею назву «війна за незалежність України» — вписавши сьогоднішній опір у більш ніж столітню боротьбу.

Хоч Сесія добігла кінця, ми ще маємо багато чого обдумати. Дякуємо нашим учасникам, учасницям,спікерам та спікеркам за те, що у вирі цих дискусій пʼять днів промайнули непомітно. Окремо нас тішить, що три спікерів цієї Сесії — наші випускники. Спільнота підсилює одне одного, а це і є метою всього, що ми робимо.