Спецтрибунал: інтервʼю з Антоном Кориневичем
Аби відновити справедливість, українські та міжнародні юристи працюють над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, який має відновити шальки терезів справедливості. Минулого місяця у Кишиневі зібрався на засідання Комітет міністрів Ради Європи, щоб затвердити Розширену часткову угоду — останній юридичний крок до запуску Спецтрибуналу.
Ми поговорили з Антоном Кориневичем, директором Департаменту міжнародного права та міжнародно-правової протидії агресії МЗС України, про те, що таке Спеціальний трибунал, на якому етапі створення він наразі перебуває та чому потрібно добиватися справедливості саме за злочин агресії.
Що таке цей Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України? Чому нам потрібно створювати окремий орган, щоб судити росіян за злочин вторгнення?
Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України — це новий орган міжнародного кримінального правосуддя, над яким Україна наразі працює разом із міжнародними партнерами.
Це буде новий незалежний суб’єкт міжнародного права, по суті, незалежна міжнародна організація, яка матиме юрисдикцію переслідувати індивідів з числа вищого військового та політичного керівництва держав за вчинення злочину агресії проти України.
У юрисдикції цього трибуналу буде один злочин — злочин агресії і тільки щодо України. Відповідно, це буде ad hoc трибунал, який колись має завершити свою діяльність, на відміну від Міжнародного кримінального суду, який є постійно діючим органом міжнародного кримінального правосуддя.
Спеціальний трибунал не буде заважати Міжнародному кримінальному суду. Він буде додатковим, по суті, елементом, оскільки Міжнародний кримінальний суд не може здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії проти України.
Спеціальний трибунал створюється з метою закрити прогалину, одну з найбільш явних і відкритих, — відсутність наразі міжнародного механізму притягнення до відповідальності за злочин агресії проти України.
Чому МКС не може розглядати справу щодо злочину агресії?
Міжнародний кримінальний суд розслідує ситуацію в Україні на предмет вчинення трьох категорій найтяжчих міжнародних злочинів: злочину геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.
МКС вже видав шість ордерів на арешт громадян РФ за ймовірне вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Зокрема, проти Володимира Путіна. Але МКС не може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії проти України, тому що юрисдикція МКС саме щодо злочину агресії є специфічною, яка відрізняється від юрисдикції по трьох інших, згаданих мною, категоріях міжнародних злочинів і вимагає, по суті, однієї з двох додаткових характерних рис.
По-перше, щоб мати можливість розслідувати і переслідувати злочин агресії, обидві держави мають бути учасницями як Римського статуту МКС, так і Кампальських поправок до нього щодо визначення злочину агресії. На сьогодні це 49 держав світу. Російської Федерації, звісно, там немає і не буде найближчим часом. Ми це теж розуміємо. Тому ця підстава у нас, на жаль, не може бути застосована.
Є друга характерна риса. Якщо ситуацію на розгляд Міжнародного кримінального суду передає Рада Безпеки ООН, тоді МКС може розглядати злочин агресії. Але ми розуміємо, що в сучасній архітектурі Ради Безпеки ООН не може бути такої ситуації. Тобто не буде передачі ситуації в Україні Радою Безпеки ООН на розгляд МКС. І це абсолютно очевидно як нам, Україні, так і нашим міжнародним партнерам, які і підтримують МКС і підтримують створення Спеціального трибуналу. Ось саме тому ми створюємо Спецтрибунал.
Спеціальний трибунал має забезпечити відповідальність за злочин агресії проти України, а злочин агресії — це і є той злочин, який породив усі інші злочини, вчинені на території України. Якби не злочин агресії, то, відповідно, ми б не мали жодного воєнного злочину, вчиненого на нашій території з 2014 року.
Тому ми переконані, що недостатньо говорити про відповідальність лише умовно за злочини-наслідки, якими є злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини. Ми маємо ще й говорити про відповідальність за основоположний злочин, з якого все почалося, — злочин агресії.
Російсько-українська війна — найбільша агресивна війна у світі з 1945 року. Після Другої світової війни відповідальність за злочин агресії була забезпечена — це зробили Нюрнбергський і Токійський міжнародні військові трибунали. Оскільки це найбільша війна за 80 років, ми переконані, що відповідальність Росії за злочин агресії має настати так само, як і тоді, у 45-му, 46-му, 47-му, 48-му роках.
Злочин агресії уособив у собі відповідальність за всю війну як таку. З усіма її епізодами: планування, початок, ведення, віддання наказів. Тобто це не конкретний елемент, епізод, а це вся війна як така. Тому якщо ми забезпечимо відповідальність за злочин агресії проти України, ми забезпечимо відповідальність за всю агресивну війну проти України як таку.
Хто буде на лаві підсудних на Трибуналі? Це будуть окремі особи з вищого політичного та військового керівництва чи держава?
Злочин агресії — це злочин. Нюрнберзький трибунал постановив, що найтяжчі міжнародні злочини вчиняються не абстрактними утвореннями, державами, а конкретними індивідами, людьми. І ці конкретні люди мають бути притягнуті до відповідальності за вчинення цих найтяжчих міжнародних злочинів.
Відповідно, суб’єктами відповідальності на Спеціальному трибуналі будуть фізичні особи — представники вищого політичного й військового керівництва Російської Федерації, а також, цілком можливо, представники інших держав. Це сам Трибунал вирішить, оскільки він не обмежений виключно громадянами Росії. Це може бути громадянин будь-якої держави, який вчинив агресію проти України. Відповідно, Спеціальний трибунал буде займатися притягненням цих осіб до відповідальності.
Це дійсно буде тільки політичне та військове керівництво, те, що називається «those who are on top of the tree», тому що злочин агресії — це лідерський елітарний злочин, суб’єктом відповідальності за який можуть бути тільки особи, які на основі наданих їм повноважень віддавали накази на початок і ведення війни.
Тобто це не може бути лейтенант чи сержант збройних сил — це має бути людина, яка може віддавати накази щодо застосування відповідних сил і засобів. Тому Спецтрибунал — це про відповідальність цього найвищого керівництва.
Це не означає, що інші особи не будуть притягнуті до відповідальності. Будуть, але не за злочин агресії у Спецтрибуналі. А, скажімо, за воєнні злочини чи злочини проти людяності в Міжнародному кримінальному суді або ж у національних судах України та інших держав.
Якщо вище керівництво отримає вироки на Спецтрибуналі, чи буде їх далі судити вже МКС, який видав ордери на арешт? Спочатку йде відповідальність за злочин агресії, а потім — злочини проти людяності? Чи це два різні треки, і вони не мають бути між собою якось пов’язані?
Це два різні треки. Спецтрибунал працює паралельно з Міжнародним кримінальним судом, оскільки в МКС відповідальність справді поширюється на три категорії злочинів, які ми згадували.
У Спецтрибуналі це відповідальність за четверту категорію злочинів, тобто теоретично два процеси можуть йти паралельно. Ми не бачимо в цьому проблеми, як не бачать у цьому проблеми і наші міжнародні партнери. Головне, щоб правосуддя сталося і відбулося.
У Спецтрибуналу є одна дуже важлива характерна риса — він може працювати в процедурі in absentia. Тобто він може повністю працювати в заочному провадженні, не зупиняючись на ордерах на арешт, а йдучи далі до повноцінних проваджень із проголошенням вироків без безпосередньої присутності обвинуваченого.
Умовно, росіянин може продовжувати перебувати в Москві або в Ростові, а на нього видається не тільки ордер на арешт, а й може бути вже вирок, що він злочинець.
Інші міжнародні судові кримінальні установи наразі таких повноважень не мають, тому нам видається, що можливість мати провадження in absentia — це дійсно дуже сильна характерна риса Спецтрибуналу.
А якщо Трибунал винесе вирок in absentia, що буде далі з цією людиною? Умовно, якщо вона залишатиметься в Москві, як далі відбуватиметься її притягнення до відповідальності?
Якщо вона перебуватиме в Москві, то допоки Російська Федерація не почне співпрацювати зі Спецтрибуналом, фізично щось зробити буде важко — ми це розуміємо.
Але це вже буде запис в історії: людина є не просто підозрюваною з ордером на арешт, а й визнаним злочинцем. Ось вам вирок, ось скільки ця людина має понести покарання. Десять, двадцять, тридцять років у тюрмі, пожиттєве позбавлення волі, конфіскація, штрафи і все решта.
Це означає, що ця людина в тих цивілізованих державах, які визнаватимуть Спецтрибунал і співпрацюватимуть з ним, не зможе нічого вдіяти. І ті держави матимуть зобов’язання її затримати та, відповідно, передати Спецтрибуналу для понесення справедливого покарання.
Я б не хотів, щоб у читачів цього тексту було враження, що підозрювані сидітимуть у Москві і їм нічого не буде. Ні, буде все одно, тому що вони вже будуть визнані злочинцями міжнародним судовим органом. Це не суд України, це не частина судової системи України, це незалежний міжнародний орган кримінального правосуддя. Ці люди можуть визнаватися злочинцями з повними вироками.
Я думаю, що це справді важливо, і це, зокрема, руйнує оцей російський наратив — мантру про якихось вигаданих «збирачів земель». Для міжнародного товариства, зокрема для Спецтрибуналу, вони будуть не збирачами земель, а міжнародними злочинцями.
15 травня цього року у Кишиневі 34 держави-члени Ради Європи, ЄС, Австралія і Коста-Ріка підтримали Розширену часткову угоду. Розкажіть детальніше про неї: чому це важлива для Трибуналу подія?
Розширена часткова угода — один із трьох базових установчих документів Спецтрибуналу, необхідних для його створення та запуску.
По-перше, це Угода між Україною та Радою Європи про створення Спецтрибуналу, яка була підписана у Страсбурзі 25 червня 2025 року Президентом України Володимиром Зеленським і Генеральним секретарем Ради Європи Аленом Берсе. Верховна Рада ратифікувала угоду 15 липня — 323 депутати проголосували «за». Це основна угода між Україною та Радою Європи, за якою Спецтрибунал створюється як окрема міжнародна організація.
Другий установчий документ — Статут Спеціального трибуналу. Це набір правил і положень, за якими діятиме Спецтрибунал. Це його основний документ, як конституція для нього. Статут є невід’ємною частиною та додатком до цієї угоди між Україною і Радою Європи про створення Спецтрибуналу. Тобто він теж був підписаний 25 червня минулого року, і Верховна Рада його також ратифікувала 15 липня разом з двосторонньою угодою.
Третій елемент цієї архітектури установчих документів — це Розширена часткова угода про Керівний комітет Спеціального трибуналу. Це вже не двосторонній документ між Україною та Радою Європи, а багатосторонній, тобто завдяки цій угоді Спецтрибунал стає багатосторонньою ініціативою.
Інструмент розширеної часткової угоди «Enlarged Partial Agreement» існує лише в Раді Європи. Ніде більше в інших міжнародних організаціях ми не знайдемо такого інструмента.
Що це таке?
Це угода, відкрита для будь-якої держави-члена Ради Європи та будь-якої іншої держави світу, що хоче до неї приєднатися. А держави-члени РЄ, які не захочуть до неї долучитися, не будуть змушені цього робити.
Інструмент розширених часткових угод був запроваджений для того, аби не зупиняти процес у разі, якщо не всі 46 держав-членів Ради Європи захочуть долучитися до вирішення якогось питання. Цю Розширену часткову угоду щодо Керівного комітету Спецтрибуналу було затверджено, і текст було підписано в Кишиневі 15 травня цього року на міністерському засіданні Комітету міністрів Ради Європи.
Це зробили 36 держав, а також Європейський Союз, тобто 37 учасників, що є дуже хорошим показником. Серед них є й неєвропейські держави — наразі це Коста-Ріка та Австралія. Ми сподіваємося, що неєвропейських держав буде більше, оскільки процес долучення до Розширеної часткової угоди триває.
Розширеною частковою угодою створюється Керівний комітет Спеціального трибуналу, англійською це називається Management Committee. Цей Керівний комітет — це буде щось на кшталт асамблеї держав-учасниць. Тобто це буде орган, у якому кожна з держав, що бере участь у Розширеній частковій угоді, матиме свого представника. Цей орган прийматиме всі ключові рішення з усіх важливих питань життєдіяльності і функціонування трибуналу — фінанси, безпека, обрання прокурора, обрання суддів, погодження різноманітних правил, які будуть застосовуватися під час Спецтрибуналу. Це буде найвищий орган прийняття рішень.
Тому, звичайно, дуже важливо, щоб цей Керівний комітет якнайшвидше розпочав свою роботу. Для цього потрібно, щоб Розширена часткова угода, яка була прийнята або затверджена 15 травня цього року в Кишиневі, набула чинності. Це загальні правила міжнародного права.
Тепер потрібно, щоб держави пропустили цю Розширену часткову угоду через внутрішньодержавні процедури. Десь це буде ратифікація або приєднання, як в Україні, тобто парламентський трек. Десь це буде прийняття рішення уряду про обов’язковість цієї угоди для держави, наприклад, як у Польщі. Залежить від правил конкретної держави. Коли 36 держав і ЄС завершать ці внутрішньодержавні процедури, угода набуде чинності, і Керівний комітет розпочне свою роботу.
Кишинів — це дуже важливий бенчмарк, дуже важлива історична віха, але ми не зупиняємося — нам потрібно працювати далі.
Чи є якась визначена кількість держав, які мають долучитися до розширеної часткової угоди?
Немає. Але нам важливо, аби до цієї угоди долучилися major contributors до бюджету Ради Європи, а це Велика Британія, Франція, Італія, Німеччина. Також важливо, щоб у цьому процесі був ЄС, бо це забезпечує сталість цього Спецтрибуналу.
Як ми працюємо з державами, які не входять до Ради Європи або до Європейського Союзу, щоб вони долучилися до цієї угоди?
Ми працювали з ними ще через механізм Коаліції держав (Core Group), коли він у нас існував, коли ми в рамках цього неформального формату постійно збиралися з юридичними радниками МЗС держав-учасниць коаліції і напрацьовували тексти цих трьох документів, про які ми сьогодні з вами говоримо. Там у нас були члени не тільки з Європи, зокрема, були і Коста-Ріка, і Австралія. І ви бачите, що те, з чим ми тоді почали з ними працювати, призвело до того, що ці держави зараз теж у грі. Там були інші держави з інших регіонів, ми з ними працюємо. Сподіваємося, що в майбутньому будемо бачити хороші новини про долучення цих неєвропейських держав до Розширеної часткової угоди. Це складна робота, але її треба робити.
Чи буде в України вирішальне слово щодо добору суддів, прокурорів, чи вирішення будь-яких інших питань щодо роботи Трибуналу?
Ми говоримо про міжнародне право і про певні міжнародні установи, тут у кожного голос рівний. Немає жодних пріоритетів чи привілеїв. Але, звичайно, я переконаний, що ситуація, коли голос України не чується або не сприймається достатньо вагомо, просто неможлива. Тому я переконаний, що все буде гаразд. Набагато важливіше все запустити, поставити на колеса, щоб воно рухалося. Оце, насправді, ключове.
Ми зайшли дуже далеко і постійно робимо важливі кроки для операційного запуску Спецтрибуналу. Це вже питання політичне і фінансове. Але як юрист я скажу, що ми заклали в основу Спецтрибуналу дуже хорошу юридичну базу. Я сподіваюся, і ми для цього працюємо, щоб решта теж злетіла, як то кажуть.
Чи відомі Вам випадки, коли Росія намагалася перешкодити створенню Спецтрибуналу?
Ми знаємо, що Російська Федерація стежить за ходом процесу. Їхнім діячам теж неприємно розуміти, до чого це все може призвести: до визнання їх міжнародними злочинцями й усього іншого. Це не може подобатися, тому ми знаємо, що Російська Федерація на різних майданчиках намагається ставити палки в колеса цьому проєкту. Я не буду зараз заглиблюватися в історію як саме, але ми бачимо, що їх це цікавить. Але нас це не турбує. Для нас головне — якомога швидше запустити все це і щоб дійсно Спеціальний трибунал став операційним, дієвим органом.
Що для Вас у цьому процесі виявилося найважливішим? Окрім, власне, запуску Трибуналу?
Юристи, зокрема, юридичні радники Міністерств закордонних справ в рамках Core Group, напрацювали дуже гарні документи як основу для Спецтрибуналу.
Багато хто з моїх колег, які працювали з нами в Core Group, — юридичних радників інших держав, відзначають унікальність всього цього процесу. Один із них мені сказав, що результат, який у нас є, перевершив усі його очікування і сподівання. Тобто він не очікував, що це буде настільки гарно виглядати, що ніхто навіть не був певен, чи це вдасться.
А другий з них, який має величезний досвід роботи в міжнародному праві, сказав, що Спецтринубал і його установчі документи — це найважливіше, що він зробив у своєму професійному житті.
Я думаю, що така оцінка провідних юридичних радників Європи свідчить про те, наскільки це справді важливий результат, який ми сподіваємося зараз допрацювати цією політичною волею, зокрема і фінансовими питаннями також.
Я хочу побачити будинок, в якому працюють люди. Я хочу побачити діючий Спецтрибунал. Це зараз така мета. Далі, звичайно, я хочу бачити вироки. Але я розумію, що треба рухатися поступово. І тому для мене оця візія будинка в Гаазі, в якому працюють люди, насправді зараз є основною метою.
