З чого зшита держава? Головне з Першої Сесії ХХ програми УШПС

Перша Сесія — це завжди спроба побачити цілісну картину того, хто і в який спосіб тримає державу, зрозуміти, як ці різні елементи — інституції, політики, люди, ідеї — поєднуються між собою. Особливо у велику війну, коли кожна з цих важливих частинок працює на межі. І, що не менш важливо, — знайти мову для спільної розмови про це.

Тож розповідаємо, як пройшли ці чотири дні — і які питання стали для ХХ групи відправною точкою.

На Сесії було багато розмов про справедливість — у різних її вимірах. Розмова з суддею Верховного Суду Іваном Міщенком почалася з базового питання: чи відповідає судова система очікуванням суспільства? Чи є вона авторитетною? Чи достатньо проактивною у власному розвитку? І що є її метою — правда чи справедливість?

Реформування будь-якої системи потребує поштовху насамперед зсередини. Й українська судова архітектура ще мусить до цього дійти. Працювати над власною субʼєктністю, проактивністю та візійністю.

Цю ж тему, але вже на міжнародному рівні, продовжила розмова з Антоном Кориневичем, директором Департаменту міжнародного права та міжнародно-правової протидії агресії Міністерства закордонних справ України.

Злочин агресії — «акумульоване зло всієї війни», як визначив Нюрнберзький трибунал. Бо саме він є першопричиною всіх інших злочинів. Але проблема в тому, що сьогодні не існує ефективного механізму, який дозволив би притягнути російське керівництво до відповідальності саме за цей злочин.

Міжнародний кримінальний суд обмежений через нератифікацію Римського статуту з боку росії. Рада Безпеки ООН — через право вето. Саме тому Україна працює над створенням Спеціального трибуналу під егідою Ради Європи. У липні 2025 року вже ратифікована угода про його створення. Це довгий процес. Але без нього питання справедливості залишається відкритим.

Окремий вимір справедливості — боротьба з корупцією. НАБУ і САП створювалися як відповідь на суспільний запит і як частина євроінтеграційного процесу. Але сьогодні вони працюють під постійним тиском і водночас під постійним нерозумінням.

Як пояснює директор Національного антикорупційного бюро України Семен Кривонос, одна з проблем — розрив між очікуваннями та реальними повноваженнями. Коли підозрювані виходять під заставу або виїжджають за кордон, це сприймається як провал. Хоча це питання суду і процесуальних норм, а не антикорупційних органів.

Те саме — з угодами зі слідством. Це ефективний інструмент, який дозволяє повертати кошти й викривати схеми. Але через слабку комунікацію він часто викликає недовіру.

Для того аби боротися з корупцією, треба мати союзників. Події літа 2025 року показали, що такі союзники є. Але водночас стало очевидно: без постійної комунікації з суспільством навіть ефективна інституція залишається вразливою.

Повномасштабна війна змінила не лише пріоритети державної політики, а й саму логіку ухвалення рішень. Уряд працює в умовах постійного дефіциту часу, ресурсів та без простору для помилок. Є лише постійний пошук балансу — між соціальною справедливістю і бюджетними можливостями, між гучними заявами й необхідністю ухвалювати непопулярні рішення. Кожне рішення напряму пов’язане із забезпеченням стійкості держави у війні. Питання енергетики, економіки, підтримки бізнесу чи міграції розглядаються через призму безпеки, зобов’язань перед міжнародними партнерами та функціонування держави навіть під постійним тиском.

Про це група відверто поговорила на зустрічі із прем’єр-міністеркою України Юлією Свириденко. Одна з головних тем, звісно, підготовка енергетики до зими. Уряд враховує досвід минулої зими й розуміння, що ворог не припинятиме атаки на критичну інфраструктуру. Саме тому у фокусі роботи: фізичний захист, розвиток децентралізованої генерації, щоб зменшити залежність громад від великих вузлів потужностей, забезпечення безперебійного тепло- і водопостачання. У пріоритеті — лівий берег столиці, прифронтові території та великі міста.

Значна частина рішень в Уряді сьогодні ухвалюється не в політичній, а в макрофінансовій площині. Важливо забезпечувати термінову підтримку людей, виконувати міжнародні зобов’язання і забезпечувати стійкість держави. Йдеться не лише про окремі законопроєкти, як-от Science City чи новий трудовий кодекс, а про загальну логіку державної політики й програм в умовах війни.

На цьому тлі розмова з науковицею-демографинею Еллою Лібановою виявилась особливо складною і болісною.

Країна не може існувати без людей. Але саме цей ресурс Україна втрачає найшвидше. Демографічна ціна війни — близько 10 мільйонів людей. Це не лише прямі втрати, а й міграція, падіння народжуваності, додаткова смертність. Проблеми, які роками залишалися невирішеними — міграція, підтримка вразливих груп, дитяча смертність — сьогодні загострилися.

Повернення українців важливе. Але, за словами Лібанової, держава не має створювати преференцій для тих, хто виїхав — це створює ризик внутрішнього розколу.

Натомість потрібна системна політика: якість освіти, медицина, охорона праці, розвиток дошкільної освіти. Без політики, направленої на збереження наших людей, всі інші політики втрачають свій сенс.

Що вдалося добре, а що не спрацювало при втіленні медреформи? Як медична система функціонує у велику війну? Про це учасники нової групи розпитували одного з архітекторів реформи й співзасновників Українського центру охорони здоровʼя та випускника УШПС 2021 року Павла Ковтонюка.

Після Революції Гідності в МОЗ потрапила команда людей поза системою. Головним завданням команда поставила собі зламати феодальну модель, де лікарня існує не щоб лікувати, а щоб збирати ренту з пацієнта. Де на папері все безкоштовно, а насправді — людям однаково доводилося платити за своє лікування.

Реформатори пішли з системи у 2019-му. Але, на диво, нова влада не зупинила реформу, а продовжила її розвивати. У 2021-му реформа вийшла на новий етап. А потім — повномасштабне вторгнення. І виявилося, що медична система набагато більш готова до неї, ніж здавалося. Вона взяла на себе колосальне навантаження з лікування і реабілітації. Молоді лікарі, які вже сформувалися у новій системі, мислять зовсім інакше.

У цьому найбільший здобуток реформи. Це означає, що щось справді вкоренилось у системі, а не трималося на ентузіазмі конкретних людей. Коли зміна живе без своїх авторів — це і є ознака того, що вона справжня.

Верховна Рада ІХ скликання працює вже майже сім років — і більше як половина цього часу в умовах війни. Перед нею стоять одночасно кілька завдань: забезпечити роботу держави, рух до ЄС, проведення реформ і збереження демократичних процедур. На цю каденцію Ради випали надскладні політичні та безпекові виклики й завдання: забезпечити повноцінний процес роботи під час війни, захистити геополітичні інтереси України, зберегти економіку, залучити міжнародну підтримку. І при цьому — інтенсифікувати процеси європейської та євроатлантичної інтеграції України й імплементації реформ на цьому шляху. Про поточну роботу Парламенту з групою говорив Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко.

Про один із надважливих напрямів роботи Парламенту, євроінтеграцію, з групою говорив віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка.

Євроінтеграція — багаторівнева. Не лише у гармонізації законодавства, стандартах та правилах. Ця інтероперабельність торкається й архітектури, і книговидання, і, зрештою, вітряків та їхнього впливу на життя кажанів. Політично ми віримо, що ЄС — найдоросліша група держав, яка вміє планувати майбутнє, хоч і дискусії про внутрішнє наповнення Союзу не спиняються.

Світ незворотно змінився, і ми мусимо адаптуватися до його турбулентності. Так вважає Юлія Мостова, співзасновниця і головна редакторка інтернет-видання ZN.UA. Цифровізація і витоки даних, інформаційні війни, засилля швидкого контенту і пропаганди, розрахованих на емоційний вплив.

Пані Мостова упевнена: ЄС, США, міжнародні організації пропустили всі моменти, коли вони мали займатися реформуванням. Трамп — не причина дисбалансу, а наслідок того, що існуюча політична система давно не працює. У світі, де є місце безвідповідальним лідерам найпотужніших держав, ми, українці, по закінченні війни маємо розраховувати лише на себе і свій людський потенціал.

Найбільша загроза демократії — люди, які не здатні мислити критично й ухвалюють політичні рішення поверхнево й емоційно. У часи турбулентності ми як ніколи потребуємо абсолютно нових нестандартних рішень, свіжих поглядів і здатності бачити суть за купою інформаційного сміття. І це питання, зокрема, якісної освіти на всіх рівнях. Проблема не у владі, а в матеріалі, з якого вона шиється. Змінити владу набагато простіше, ніж змінити те, що в голові.

Якщо ж говорити про те, як нас змінила цифровізація, кіберпростір сьогодні — це невидимий, але дуже важливий вимір держави. Сьогодні в середньому на одну людину припадає близько 10 підключених до мережі пристроїв — і кожен із них є потенційною вразливістю.

Україна — одна з найбільш атакованих країн у світі. Кількість атак на критичну інфраструктуру за останні роки зросла у 10 разів. Атаки стали складнішими: зловмисники можуть місяцями перебувати всередині систем, чекаючи слушного моменту.

Попереду на нас чекають лише нові виклики: штучний інтелект і квантові технології. І питання полягає у тому, наскільки ми готові до кіберзагрози — у світі, де компанія чи організація захищена рівно настільки, наскільки захищений кожен її співробітник.

Про кібербезпеку група говорила з Єгором Аушевим, CEO та співзасновником Cyber Unit Technologies, випускником УШПС 2016 року, а також Романом Ланським, співзасновником Strimco Ukraine.

Розмова з Миколою Бєлєсковим зафіксувала зміну глобальної логіки. Ідея про те, що економічна лібералізація автоматично веде до демократії, не справдилася.

Авторитарні держави адаптувалися — і війна залишилася інструментом політики. Баланс сил змінюється. Частка G7 у світовому ВВП падає. США втрачають монополію у військовій сфері. Європа змушена брати більше відповідальності. І в цій реальності Україна — один із ключових факторів змін.

Завершальна розмова Сесії з керівником Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антоном Дробовичем повернула учасників до питання, з якого все починалося: чим є держава?

«Діяльність когось в інтересах багатьох» — так найпростіше визначають політику. Але вона можлива лише там, де існує відповідальність: коли за будь-яку дію тебе можуть спитати — і ти маєш відповісти.

Ця розмова стала підсумком Першої Сесії. Бо все, про що говорили протягом цих чотирьох днів — суди, уряд, антикорупційні органи, медицина, економіка, безпека — врешті впирається у те, як суспільство розуміє себе і свою відповідальність.

І, зрештою, у відповідь на просте питання: що саме ми будуємо — і на чому це тримається.