Я розповім вам трохи історії, використовуючи дані з соціальних та природничих наук. Ця тема містить у собі все ще достатньо багато невизначеності, є багато того, що ми не розуміємо.
Починаючи з індустріальної революції в Британії 200 років тому, весь економічний розвиток засновувався на спалюванні викопного палива – вугілля, нафти та природнього газу.
У 1800 році щорічне спалювання вугілля в Британії становило близько 50 мільйонів тонн на рік, у решті Європи – приблизно 3 мільйони тонн, у світі – приблизно 30 мільйонів.
Після поразки Наполеона використання вугілля швидко поширилось у Західній Європі. США починають спалювати вугілля достатньо пізно, у 1880-х, спалюючи до цього великі кількості дерева.
Але наприкінці 19 століття і початку 20-го зі США на передовиці починається розквіт нафтової індустрії, а у 1930-х з розвитком технології трубопроводів високого тиску – газу.
Після Другої Світової Західна Європа та Японія доганяють Штати у використанні природнього газу. Він дедалі більше використовується вдома. У Китаї та Індії використання викопних палив починається пізніше, у 1980-х.
Нафта є найбільш важливим викопним паливом з 1960-х. У 2016 році на нафту випадало 33% світового використання енергії, далі – вугілля (28%) та природній газ (24%).
Отже, у 1900-му світ спалював 50 мільйонів тонн вугілля кожного року. У 2016 році ця цифра сягнула 5,6 мільярдів. Неймовірний ріст. Якщо ви подивитеся на статистику, навіть між 2000-м і 2016-м роками підвищення було на 60%.
Багато лібералів говорять про відновлювальну енергію. Під відновлювальною енергією я маю на увазі вітер, сонячну енергію, геотермальну та біомасу. Відновлювальне користування становить сьогодні лише 4% від світового використання енергії.
Крім того, останні роки показують, що тренду на зниження використання немає. У 2013-2015 роках було невеличке зниження, але наразі ми знову нарощуємо споживання (2% зросту викиду карбону у 2016 та 2017-му).
Споживання викопних палив нещодавно почало падати у розвинених країнах. Наприклад, у США споживання між 2006 та 2016 роками впало на 6%, у ЄС – на 17%. Але такі зниження повною мірою компенсуються імпортом товарів з Китаю, де використовуються викопні палива для виробництва цих товарів.
З іншого боку, за останні 10 років споживання викопних палив зросло на 40% в Індонезії, 44% у Бразилії, 43% у Китаї. І звичайно, за останні роки Китай та Індія побудували багато станцій, що працюють на вугіллі.
Отже, дуже важливо зазначити, що весь економічний прогрес засновано на використанні викопних палив. Це стосується стільців, на яких ви сидите, одягу, який на вас, всього, що тут є, і навіть будівлі, у якій ми перебуваємо.
Перш за все, на використання викопних палив впливає економічний розвиток, але також варто врахувати, що тільки за моє життя населення планети збільшилося на 5 мільярдів.
Більше 100 років тому шведський хімік Сванте Археніус стверджував, що температура на Землі зросте по мірі зростання рівню СО2.
Він спрогнозував, що подвоєння рівню атмосферного СО2 спричинить підвищення середньої температури поверхні Землі на 4 градуси. У 80-х роках стало зрозуміло, що це правда і що Земля дійсно нагрівається.
У результаті в 1998 році створили Міжурядову групу експертів з питань змін клімату. Доповіді МГЕЗК довели, що світ дійсно стає гарячішим, перш за все, а по-друге, що причиною є людська діяльність.
Серед передумов – спалювання викопних палив та викид інших парникових газів (наприклад, метан). Отже, це ті висновки, які вже не підлягають жодним сумнівам у науковому середовищі.
Виміри з обсерваторії на Гаваях свідчать про те, що рівень СО2 збільшується. Близько половини CO2, який ми виробляємо, йде в атмосферу, і приблизно половина поглинається рослинами та океанами.
Але рівень атмосферного СО2 зростає з кожним роком. І ніколи не йде вниз. Світова температура коливається, але рівень атмосферного СО2 зростає з кожним роком більшою та більшою мірою.
Усе це змушує замислюватися над основою сучасного економічного розвитку – використанням викопних палив. Це також висвітлює аморальні розбіжності між багатими та бідними країнами.
І, мабуть, найбільш недосяжною виглядає перспектива того, що індивідуумам доведеться змінювати свою поведінку насправді радикальним чином.
Недивно, що реакція людини на цю непривабливу новину характеризується сумішшю заперечення, ухилення та звинувачення. І я розглядаю ці соціально-психологічні реакції як цілком передбачувані реакції людини на складну проблему.
Більшість людей занепокоєні подіями свого повсякденного життя. Що нам купити в магазині, чи навчається дитина добре, чи отримаєте ви підвищення – у кожному житті переважають ці речі.
І політичні лідери мають більше нагальних проблем, вони намагаються уникати ухвалення складних рішень про проблеми майбутнього, адже вони стурбовані наступними виборами.
Отже, у контексті зміни клімату серед прикладів заперечення – відмова вірити в те, що Земля нагрівається. Приклад уникнення – віра в те, що технології вирішать усі наші проблеми.
Є, наприклад, віра в те, що вдасться “захопити” вуглець, який виходить з електростанцій, стиснути його, закласти його під землею і зберігати протягом сотень, тисяч років. Але технологічні виклики цього сценарію неймовірні.
І нарешті, звинувачення. Європейці звинувачують американців, американці – китайців.
Підсумок для політиків: без додаткових заходів для пом’якшення наслідків, що виходять за рамки тих, що існують сьогодні, потепління до кінця 21 століття призведе до дуже високого ризику виникнення суттєвого, широкомасштабного та незворотного впливу в глобальному масштабі.
Ті заходи, що вживають зараз, є недостатніми. Наприклад, Паризька кліматична угода. Вона не має обов’язкових цілей, вона ігнорує судноплавство, авіацію.
Тому деякі незручні міркування, що стосуються майбутнього людства, включають, по-перше, те, що відбудеться значне зростання населення, а більша частина цього додаткового населення буде бідною і житиме у вразливих частинах світу, зокрема, на узбережжі.
По-друге, ще однією проблемою є те, що природні системи часто обмежені тією мірою, якою вони можуть адаптуватися. Наприклад, якщо тропічний ліс зникне, ми не можемо його повернути. Виробництво їжі навряд чи впорається з цими різкими змінами температури.
Будь-яка дійсно велика зміна світового клімату може призвести до ситуації, коли кожен із нас щось втрачає і програє, і ніхто не виграє.
Тімоті Дайсон, PhD, професор дослідження народонаселення Лондонської школи економіки, спеціально для УП.
Записано під час щорічної конференції Української школи політичних студій (УШПС).
Матеріал надруковано на сайті Української правди.
