Люди — найбільша цінність. Мусимо берегти один одного, створювати можливості розвитку для тих, хто залишився, повертати тих, хто виїхав. Так ми зможемо відбудувати державу.
Артур Міхно — Люди землі
Цього літа в нас була стратегічна сесія і, напевно, як і багато інших українських компаній, ми намагалися зрозуміти, що робити та куди йти далі. Ми почали думати: “а що маємо робити ми?”. І зрозуміли, що Work.ua — наче аеропорт. І не просто аеропорт, а такий “аеропорт мрій”.
Бо, фактично, коли ми говоримо про роботу для людини, про справжню роботу, про ту саму “сродну працю”, про яку казав Сковорода, то з’являється відчуття, що я наче “лечу” до своєї мрії: я хочу щось робити, мене це надихає. Виходить, що місце, куди компанії надсилають або публікують вакансії – наче як літаки різних компаній, які стоять в аеропорту і кожна людина може подивитися, куди вона “летить”. А компанії у такому контексті являють собою “країну мрій”. Тож Work.ua — такий собі величезний аеропорт, який літає в 40 тисяч країн, в якому зараз одночасно стоїть 90 тисяч літаків і в який щодня приходить приблизно 400 тисяч людей.
Чому я говорю про це?
Бо такий масштаб дав розуміння, що ми маємо бути не просто технологічним проєктом, але мислити ширше. Впевнений, що тут є представники багатьох компаній, які зіткнулися з подібним викликом: робити “просто бізнес” або думати, в межах яких надсистем варто діяти сьогодні й надалі. Коли починаєш так мислити, приходить зовсім інший рівень усвідомлення, навіщо ти щось робиш. І в межах цих “навіщо” для нас починають зароджуватися нові ідеї. Я абсолютно впевнений, що для того, щоб зробити зараз стрибок та зростати по експоненті, ми не можемо діяти так, як діяли раніше.
Одна зі стратегій взаємодії з середовищем — стратегія служіння. Коли ми бачимо, що речі, які нас надихають і заради яких ми докладаємо великих зусиль, з часом стають великим полем, великим бізнесом, великою спільною — це ще більше надихає працювати для їхнього блага. У такій стратегії набагато більше енергії і набагато більше майбутнього. Якось я почув таку фразу: “якщо ми віримо в перемогу, ми маємо продовжити будувати. Ми маємо починати з себе – якщо ми віримо у щось, це треба захищати, своїми власними діями”.
У серпні цього року я познайомився з Максимом Остапенком — очільником Києво-Печерської лаври, який до цього 25 років очолював Національний заповідник “Хортиця” та був призначений після звільнення Лаври від московської окупації. Він розповів, що на території Лаври зараз знаходиться понад 140 архітектурних пам’яток світового рівня. Більшість з них — в абсолютно занедбаному стані. У це важко повірити, але можна зрозуміти, чому: саме з цього відбувається винищення нас як людей, які усвідомлюють себе. Та наша компанія вирішила докластися до відновлення головної дзвіниці Лаври — зараз вона відкрита для відвідування, доступна для людей. На неї можна піднятися і побачити те, за що ми воюємо, помислити і помріяти на іншій висоті.
Після цього ми замислилися: про що ми говоримо з нашими людьми? Ми просто запрошуємо їх на роботу, чи ми говоримо з ними про сенси? Чи говоримо про світогляд? Про те, навіщо і за що ми воюємо? Не так багато компаній, на жаль, про це зараз говорять.
Ми дуже багато, як, я впевнений, і всі ви, допомагаємо різним підрозділам. І знаєте, що у цих процесах дуже важливо? Залучати людей, щоб кожна людина відчувала свою причетність. Не на рівні того, що компанія переказала гроші, а особистий вклад.
Ми обов’язково переможемо — я в цьому не сумніваюся. Та для того, щоб це відбулося, важливо, щоб кожен з нас відчув у собі воїна. Того, хто готовий йти за своїм серцем, своїм шляхом. І робити те, в що він вірить.
