Та цього разу тема Клубу — “Архітектура повоєнного світу: як позбавити росію міжнародного впливу” — глобальна та комплексна. Втім, над якою треба працювати та робити усе можливе задля її видимості й представленості у різних середовищах, на різних міжнародних майданчиках і платформах. У цьому контексті учасники Спільноти разом із запрошеними спікерами розглянули Маніфест сталого миру “Світ після нашої перемоги”, розроблений представниками українського громадянського суспільства.
Які умови необхідно створити антивоєнній коаліції, щоб убезпечити Україну та світ від нової агресії? Чому світ має відмовитися від застарілих концепцій та підходів у побудові системи відносин? Якою має бути внутрішня трансформація росії, що унеможливила б загрозу з її боку для інших держав?
Під час панельних дискусій спікери наголосили на ключових аспектах, на яких ми маємо зосереджуватися у роботі в цьому напрямі:
Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА, випускниця УШПС 2009 року:
“Який мир може бути для нас стійким? Адже зрозуміло, що агресор нікуди не зникне, і нам треба бути готовими до довгої та послідовної роботи на цьому шляху. Щоб скоординувати ці зусилля та запропонувати іншим державам якісно новий підхід до побудови взаємовідносин. Саме тому ми зібрали та виклали у Маніфесті пропозиції, які презентували в лютому 2023 року під час Мюнхенської безпекової конференції. Адже для ширшої дискусії про репарації, міжнародний трибунал, необхідність трансформації рф необхідно комунікувати свою картину майбутнього, поширювати та роз‘яснювати її”.
Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України:
“Головною запорукою миру для України є Збройні Сили. А задля досягнення сталого миру потрібно щоб відбулося правосуддя, тож у нас зараз одна мета: ми працюємо над досягненням повної та всеосяжної відповідальності рф. І тут треба ефективно використовувати усі наявні механізми: так, на перший погляд, може здатися, що ордери на арешт — це ще не повністю правосуддя, але це вже окремі результати консолідованої роботи міжнародних партнерів. Власне, широка міжнародна підтримка цих процесів сприяє тому, що зараз активно ведеться дискусія й щодо формату Міжнародного трибуналу, підіймається питання репараційно-компенсаційних механізмів тощо. Тож посилювати меседжі України щодо цих процесів — ключове завдання для нас”.
Михайло Гончар, президент Центру “Стратегія ХХІ”, головний редактор часопису “Чорноморська безпека”:
“Коли ми говоримо про мир та разом з тим — правосуддя, то це настане лише тоді, коли агресор буде примушений до миру, а потім — і роззброєний. Дійсно, на сьогодні денуклеаризація рф неможлива, але все одно мають створюватися умови для цього у майбутньому. Тож наш документ — це ще спроба змінити систему координат, переосмислити підходи до побудови цього майбутнього. Перш за все тому, що та модель, яка працювала у роки Холодної війни, вже давно недієздатна. Бо за зміною підходів неодмінно прийде й консолідація зусиль — а сьогодні світ потребує цього найбільше”.
Роман Романов, директор програми “Права людини і правосуддя”, Міжнародний фонд “Відродження”:
“У російському суспільстві немає відчуття відповідальності за те, що відбувається, — і треба створити систему дій та заходів, які ведуть до цього відчуття відповідальності, того, що неможливо толерувати. Наразі нам випав історичний шанс серйозного розвитку міжнародного гуманітарного права, тож ми маємо досягати фіксації дій та наслідків військової агресії рф у юридичних документах. Адже ця боротьба багато чого змінює, і змінює не тільки нас”.
Вахтанґ Кебуладзе, філософ, письменник, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
“Врешті, ця війна змушує нас усвідомити, що у цьому світі є зло, та визначити чіткі критерії добра. Хотілося б вірити, що перемога у війні — це деконструкція росії, та просто позбавившись росії, ми не знищимо зло. Нам здається, що ми у певній фазі російсько-української війни, та у цьому розумінні наша війна — фрагмент великої війни, війни антропологій — уявлень про те, що таке людина, і які представляють дуже різні країни. Й від того, яка візія переможе, залежатиме доля усього світопорядку як такого”.
Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод:
“Сьогодні свобода зникає як явище — навіть у сталих демократіях починають посилюватися політичні сили з авторитарними тенденціями. Очевидно, що у західних суспільств немає стратегії щодо росії. Та стійкий мир неможливий без справедливості, й наше завдання — нагадувати світу про це усіма можливими методами. З цього боку євроінтеграційні процеси для України виступають дійсно рятівною рамкою, якісно форматують нас, дають вектор для розвитку й руху далі. І мати цей шанс посеред постійного, гнітючого страху насильства — це дійсно велика розкіш”.
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл:
“Ми маємо пам’ятати, що усі імперії вмирущі — так буде і з російською. Дійсно, росія не може бути демократичною, але може не загрожувати Україні, і задля цього потрібні її деімперіалізація, демілітаризація та деколонізація. Те, що відбувається зараз — це війна епох: росія воює за своє минуле, Україна ж — за своє майбутнє. Так чи інакше, перемогти у війні за минуле — неможливо. Це і є формула російської поразки”.
Цю зустріч Клубу Школа провела у просторі “Перемога” спільно з Громадянською мережею ОПОРА за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
