Друга Сесія XIX програми УШПС

Разом з розгортанням театру воєнних дій кожна зі сторін розгортає також свій наратив щодо цієї війни, часто раніше, ніж летять перші кулі та снаряди. Мистецтво формування успішного наративу надважливе — часто саме від нього залежить, яку сторону конфлікту підтримуватимуть та чиє сприйняття вважатимуть за обʼєктивну дійсність.

Ізраїль розповідає історію народу, що вижив. Палестина — народу, що чинить опір. США — світових борців з тероризмом. Кожен наратив має право на існування. Але як кожен з них був створений?

Які методи використовують сьогодні для формування наративів? Який наратив має Україна? Ці питання учасники обговорювали з Ігорем Семиволосом, директором Центру близькосхідних досліджень.

Голос — основа, яка забезпечує включеність виборців у демократичний процес. Українці вбудували цю функцію на усіх рівнях — ми вміємо скаржитися, вимагати змін, пропонувати своє.

Утім, функція голосу має бути не лише безпечною, але й осяжною. Коли людям дають слово, але вони не відчувають, що їх почули, вони застосовують функцію виходу — відмову від взаємодії з державою. Для стійкої політичної системи необхідний баланс між голосом та виходом, між активними й пасивними учасниками політичного процесу. Повна мобілізація лише однієї групи — чи активістів, чи апатичних — може дестабілізувати систему.

Більше про фреймворк Хіршмана та про те, як саме функція голосу може рятувати суспільство — або навпаки, як її відсутність веде до розпаду — учасники мали дискусію з Михайлом Кольцовим, кандидатом філософських наук та аналітиком.

Упродовж історії світовий порядок змінювався неодноразово. Сьогодні ми живемо у системі, створеній після Другої світової війни. Хоча концептуальні витоки цієї системи можна простежити ще до Віденського конгресу 1815 року, коли з’явилося поняття «сфери впливу».

Тоді європейські держави вирішили, що реальний вплив та владу матимуть тільки найбільші гравці. У сучасному світі концепція сфер впливу нікуди не зникла. А її головна ознака у тому, що «сфера впливу» — це про обмеження суверенітету інших.

Щоб зрозуміти місце України у цьому світі, ми маємо спершу відповісти собі на питання — хто ми? Чи є ми частиною Заходу? Чи поділяємо ми ті самі цінності? Чи наші національні особливості роблять нас відмінними від середовища, до якого ми прагнемо? І найголовніше — як нас бачать інші, адже реальність інших, їхня думка про нас є основою нашого існування.

Про сучасний світовий порядок група говорила з Павлом Клімкіним, Надзвичайним і Повноважним Послом, Міністром закордонних справ України (2014–2019 рр.).

Мистецтво є тим медіумом, який допомагає нам переживати власні досвіди та розповідати про них іншим. Для українців мистецтво часто ставало способом закарбувати правду, пережити травми та переосмислити спадщину тоталітаризму й імперіалізму. Тому ми його так цінуємо. І тому українську культуру повсякчас намагається знищити росія.

Як заговорили «мовчущі могили» Тараса Шевченка, чому його текст і досі працює проти імперії? Про що поезія мовчання Євгена Плужника і як Розстріляне відродження кричало в кулак? Що говорить нам поезія Василя Стуса і який внесок в українську літературу Майка Йогансена? Як працював метафоризм поезії 80-х і чому не вдалося подолати страх і насильство навіть після завершення Другої світової війни?

Про це група УШПС говорила з Мирославом Лаюком, письменником, документалістом та викладачем кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Тіло — єдине, що нам по-справжньому належить. Через наш зовнішній вигляд ми подаємо себе світові та насправді розповідаємо більше, ніж усвідомлюємо.

Це стосується кожного і кожної, а особливо тих, хто обрав публічну політику. Тіло є осердям політичної влади — а чи сприймають цю владу виборці? І головне питання — яким має бути тіло політика?

Ці питання щодо тілесності у політиці учасники обговорювали зі Світланою Матвієнко, директоркою Української школи політичних студій та виконавчою директоркою Лабораторії законодавчих ініціатив.

Люди воюють століттями. Жодна релігія, жодна ідеологія, жоден «кінець історії» не зупинив війни. Чи є війна частиною людської природи? Чи, навпаки, вона щоразу перевіряє межі людяного в нас?

Патрокл і Клеопатра формують не лише патронімічний паліндром — вони є втіленням людяності та людства під час війни. Ахіллес, втративши свою людяність в особі Патрокла, зривається на полі бою та чинить воєнні злочини. А про Клеопатру, сьому дружину царя Філіпа II, ми майже нічого не знаємо — вона цифра у статистиці, майже непомітна жертва.

Хоч Клеопатра і Патрокл не повернулися з війни, сьогодні звичайні громадяни прагнуть повернутися. У центрі бесіди були такі питання — що приносять додому люди, які пройшли війну? Чи можуть вони повернутися до «цивільних себе»? І що з цим робити — їм, їхнім близьким, суспільству, державі?

Ці питання учасники обговорювали з Іваном Гомзою, кандидатом політичних наук, професором факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій КШЕ, доцентом Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Останнім часом ми бачимо демократію у кризі. Це стосується не тільки України, така тенденція зачепила весь світ. Останні вибори в Румунії та Польщі цьому приклад.

Нас також чекають вибори. Після закінчення війни нам необхідно буде провести президентські, парламентські та місцеві вибори. Така амбітна ціль несе багато викликів — від оновлення реєстру виборців та підготовки відповідної законодавчої бази до відновлення виборчої інфраструктури та проведення виборів за кордоном.

Хто прийде в політику після війни? Як зрозуміти та виміряти запит суспільства, та яка ціна виборів в Україні? Про все це група говорила з Марчіном Валецьким, директором Національного демократичного інституту в Україні (2022–2025 рр.).

Завершилась Друга Сесія стратегуванням проєкту для публічного блага. Які мости та опори необхідні зараз українському суспільству? Семінар був присвячений саме цьому — ідентифікації проблем, пошуку рішень та командній роботі з застосуванням набутих на цій Сесії знань.

Вдячні за ці 5 днів ґрунтовної роботи, дискусій та відкритості одне до одного. Переводимо подих та даємо простір для самостійних рефлексій. І, звісно, чекаємо зустрічі на Третій Сесії!