«Покладайся на себе і на тих, хто поруч»
Росія ні на день не зупиняє наступу, обстрілює міста і села, вбиває цивільних, вчиняє воєнні злочини. Українській армії бракує людей та зброї. Але сотні тисяч громадян продовжують захищати країну і знищувати ворога. Нові лідери вдосконалюють неповороткі армійські структури. Українська школа політичних студій (УШПС) поговорила з трьома своїми випускниками, які зараз воюють, про те, що є найважливішим в керуванні людьми на фронті і що вони відчувають на цьому етапі війни. Наступна співрозмовниця — Вікторія Ковач, начальниця медичної служби 3-го Армійського корпусу. У той момент, коли на додачу до російських дронів та ракет виникли нові міжнародні проблеми у вигляді непрогнозованої політики президента США Дональда Трампа, Вікторія спокійно і виважено аналізує свою щоденну роботу і розмірковує про те, що ще треба зробити, щоб поранені чи застуджені бійці отримували вчасну і більш якісну медичну допомогу.
На війну Вікторія Ковач потрапила ще студенткою у 2014 році, коли розпочалася російська агресія на Донбасі. Тоді вона поїхала служити бойовим медиком у добровольчий полк Азов. Після демобілізації закінчила навчання у медичному університеті, працювала у Міністерстві охорони здоров’я, а згодом у приватній клініці Добробут. З початком великої війни знову покинула цивільне життя заради захисту країни. У 2022 році їй довелося з нуля формувати нову медичну службу у 3-й штурмовій бригаді, яка у березні 2025 року стала корпусом.
Начмед 3-го армійського корпусу, випускниця УШПС 2024 року розповідає про принципи, на яких будується її служба, і про відповідальність кожної людини за перебіг війни.
«З початку повномасштабного вторгнення ми сформувалися як підрозділ територіальної оборони. Тоді був системний хаос, він стосувався не тільки мого підрозділу, але й усього, що творилося в країні. Я працювала медиком евакуаційного екіпажу. У березні 2022-го ми перейшли у підпорядкування Сил спеціальних операцій (ССО), був створений підрозділ ССО Азов-Київ. Там я також була медиком еваку, але паралельно виконувала функцію начальника медичного пункту одного із загонів. Коли почала формуватися бригада, тоді вже пішла мова про те, що я очолю медичну службу».
«У 2022 році будь-яка посада — це був експеримент, параметри якого постійно змінювалися. Не можна порівнювати умови АТО/ООС і умови повномасштабного вторгнення у плані функціоналу служби. Це зовсім інше. Але я мала велику перевагу, у мене була чудова комунікація зі своїм командиром і довіра. Я багато чую, як начальники медичних служб колами кружляють, щоб сконтактувати з начальником штабу чи командиром бригади. Це не окей, тому що тоді питання, які можна вирішити за короткий проміжок часу, затягуються або не вирішуються взагалі через втрату актуальності».
«Чи було мені страшно обійняти таку посаду? У 2022 році люди втратили страх, але мали чітку ціль, тому важливішим був шлях, а не страх».
«При створенні служби спершу треба було виокремити проблематику, тобто визначити, що справді є проблемою у війську. Наступне — забезпечення людськими і матеріальними ресурсами, а також планування процесів».
«Людський ресурс — найскладніше питання. Тому що медицина не пробачає помилок. При підборі кадрів, з одного боку, потрібна фаховість. А з іншого боку, потрібні люди, готові до змін та здатні працювати командно. Є багато фахових людей, які насправді для польових умов не призначені. Наприклад, нейрохірурги, які можуть зробити набагато більше там, де є умови, у яких вони творять медичні дива».
«Колектив, що формується у нас, насамперед рівний між собою, незалежно від фаху. Ти можеш бути кандидатом чи доктором медичних наук, мати три освіти, але водій, який керує авто, тобі рівний, тому що він робить не менш відповідальну справу, аніж фахівець у цій самій машині. У нас немає сепарації, що лікар кращий, аніж механік, інженер, фармацевт чи діловод. Кожен із них важливий».
«Медична служба — це багаторівнева система, яка включає у себе різні, але взаємопов’язані напрями. Зокрема, амбулаторний прийом і небойові травми. Щось болить, не можу спати, травмувався, коронавірус також. У нас є поліклініка, де працюють терапевти, ЛОР, невролог, офтальмолог, травматолог, хірург, стоматологи і, що важливо, є діагностика».
«Бойова травма — це стабілізаційний пункт і евакуація. Є поранення — значить надаємо допомогу, стабілізуємо і передаємо далі».
«Постачання — обладнання, медикаменти, транспорт, кров, плазма, імунопрепарати».
«Документальний напрямок. Група людей, яка працює з паперами і забезпечує можливість бійцям потрапити вчасно у потрібну лікарню. Бюрократія — це досить м’яке визначення того, чим вони займаються. Фактично вони кризові менеджери».
«Є також відділ аналітики — він потрібний у будь-якій структурі для того, щоб розуміти, яким чином вона може ставати кращою або який є план на випадок, якщо щось піде не так. Наприклад, кількість поранених може зростати. І ми повинні бути готові до зовсім інших запитів на об’єм матеріального і нематеріального майна. Тому аналітичний відділ — це про те, де ми були, де ми є зараз і де ми можемо потенційно бути. Потім можна буде провести моніторинг. Якщо, наприклад, артилерія може порахувати кількість і ефективність уражень, то в медицині не можна сказати точно, що певна кількість поранених — це добре чи погано. Це факт».
«Окремо сформувався підрозділ ремонтно-відновлювальних робіт. Це ті, хто працює з транспортними засобами. Водій еваку може бути і в ремонтно-відновлювальному, і возити поранених в інші дні чергування».
«Досвід Авдіївки навчив: покладайся на себе і на тих, хто поруч. Я пишаюся людьми, з якими служу пліч-о-пліч. В Авдіївці, коли усе йшло складно, потоки поранених були значними, це стосується не тільки нашої бригади, поранені були вперемішку з різних підрозділів. Тоді телефонували люди, які не мали прямого відношення до евакуації, і казали, що готові підмінити водіїв, щоб ті могли трохи поспати. Стоматологи працювали як маніпуляційні медичні сестри. Я і до того знала, що люди навколо мене круті, але в той момент зрозуміла, що з ними можна піти куди завгодно».
«Завжди потрібно мати точки опори поза межами системи: волонтерів і цивільні організації. Коли виникає екстрена ситуація, вони набагато швидше реагують, ніж система. Я шалено вдячна тим, хто відповідав на наші смс такого змісту: „Я не можу детально нічого пояснити, але мені потрібно того стільки-то і на завтра“. І у нас було це „на завтра“. Ніхто нічого додатково не питав, бо на той момент публічно не говорилося, де ми перебуваємо. Це про побудову довірливих взаємовідносин. Коли вірять, що ти просиш тому, що це дійсно потрібно».
«Кількість людей, яка реалізує потреби медичного забезпечення, збільшується. У моєму прямому підпорядкуванні більше ста чоловік. Зараз ми потребуємо найбільше лікарів-хірургів, терапевтів та анестезіологів. Також ми в пошуках фахового психіатра та середнього медичного персоналу. Останнє стосується і рентген-лаборантів, медичних сестер, анестезистів та тих, хто розуміє, як швидко працювати з великими потоками поранених. І вкрай важливо — ми шукаємо управлінців різних рівнів, які знають, що таке відповідальність, координація та системний підхід, і готові втілювати найкращі практики в реальність».
«Багато молодих лікарів почали долучатися до війська у 2024 році, але думали про це раніше. Наприклад, людина закінчувала інтернатуру у 2024 році, а зателефонувала мені в 2023-му і каже, що хоче до нас. На мою думку, їй потрібно було завершити навчання і потім вже приходити. Відповідь у такому разі: „Трішки потерпи, війна не на два місяці, до війська доберешся. Закінчиш інтернатуру — ласкаво просимо“».
«Є також категорія людей, на яких справді вплинула історія з мобілізацією. Це спричинило сплеск пошуків місця, де ти можеш бути більш ефективним. Це показав 2024 рік. Причини долучення до війська змінюються. Дехто готується, дехто планує довго, але такого палкого емоційного бажання йти воювати, як у 2022 році, звісно, зараз немає».
«Я намагаюся абстрагуватися, наскільки це можливо, від новин, які несуться просто з шаленою швидкістю. Тому що зранку можна слухати про те, як хтось завершить війну за добу, ввечері ця доба перетворюється на 90 днів. І ти вже це сприймаєш на рівні мему, а інколи — абсурду. Бо якщо сприймати усе серйозно, то це означає перекладати відповідальність за ту роботу, яку ти робиш, на того, хто публічно заявляє про пришвидшення якихось дій. Найшвидше перемога може наступити тоді, коли всі будуть залучені до процесу, розумітимуть свою функцію у цьому механізмі і кінцеву мету, якої вони мають досягнути. Щиро вірити у те, що хтось може вирішити мої проблеми чи проблеми моєї країни, я вже давно перестала».
«Усім людям треба розуміти: війна, у тому чи іншому форматі, надовго. Треба нарешті визначитися за кого ви, це більше до цивільних. Якщо ви за нас, то ви або з нами, або працюєте для нас. Третього варіанту не існує. Військовим же — терпіння і побільше виграшних лотерей. Ну і мудрості в управлінні, особливо — від старших начальників. Бо від провальних рішень залежить дуже багато життів, смуг оборони, територій. Попри те, що це війна технологічна, лінію оборони тримають люди. Лінія фронту там, де стоїть піхота».
Автор матеріалу: Крістіна Бердинських для УШПС та «NV». Більше — за посиланням.
