Перша Сесія XIX програми УШПС — як це було?

Перша Сесія — це завжди змога зорієнтуватися в актуальних викликах та тенденціях. Змога знайти можливості та контури для спільної дії. І звісно — познайомитися! Адже надалі учасників чекає тривалий шлях у колективному навчанні. Тож, розповідаємо, як все пройшло.

Російсько-українська війна докорінно змінила контекст загальноєвропейської та світової безпеки. Ми розуміємо, що Європа поруч, — допомагає й підтримує існування Української держави як такої. Що вперше за всю історію незалежності України — президент США пообіцяв за час своєї каденції завершити війну.

Все ж, направду, навіть такі дії й запевнення не звільняють Україну від сумнівів. Наскільки ми можемо сподіватися, що Європа знайде свою силу й стане лідером у відбудові безпекової системи? Чи варто очікувати на щире засудження агресора з боку Дональда Трампа, якщо президенту бракує емоційного відчуження від росії? Та зрештою — на які підходи у міждержавній взаємодії мусить опиратися Україна — прагматичні, емоційні, ціннісні?

З цих питань почалася розмова учасників та учасниць з Віцепрем’єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Міністеркою юстиції України — Ольгою Стефанішиною. Дискусію модерувала головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко.

Розвиток штучного інтелекту, диджиталізація, невпинне впровадження інновацій змінюють наше життя не лише як користувачів. Ці тенденції впливають й на те, чим сьогодні живе Україна. І ось тут перед нами постає вибір: чи варто державі повністю поглинути продукт технологічного розвитку, чи лише частково його інтегрувати, чи обрати для себе інший шлях?

Якщо метою є цифрова держава, які методи слід використовувати? Чи маємо ми прагнути перетворити уряд майбутнього на продуктову tech-компанію? Яка роль технологій та інновацій під час повномасштабної війни? Чому ми маємо всі шанси зробити квантовий стрибок та створити економічне диво і до чого тут свобода?

Про технології, демократію та свободу учасники мали дискусію з Віцепрем’єр-міністром з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, Міністром цифрової трансформації України Михайлом Федоровим.

Із завершенням Холодної війни зʼявилось уявлення про те, що геополітичні чинники відійдуть у тінь порядку денного — на користь економічному процвітанню. Утім, глобалізація на пару з динамічними геополітичними перетвореннями не припиняють змінювати звичний для нас світ.

Держави загрузнули у дилемі безпеки, усвідомивши потребу — повернутися до нарощування оборонних витрат й військової потужності. Тасування потенціалів трансформує глобальний порядок, у якому домінує невизначеність й слабкість орієнтування. Тож якими є риси актуальної світобудови?

Про ключові драйвери, тенденції та руйнації геополітичного ландшафту учасники говорили з Миколою Бєлєсковим, старшим аналітиком «Центру ініціатив ПЖ», головним консультантом Національного інституту стратегічних досліджень.

У науковому середовищі минулого століття почала пробиратися думка про те, що людський капітал — двигун загального розвитку. Попри те, що її засвоєння потребувало часу, для України початок повномасштабного вторгнення став чітким сигналом, що міцно закріпив цінність й значення людини у спільному поступі. Водночас наша держава сьогодні втрачає людей постійно, і не лише через зовнішню міграцію. Наслідки активної фази війни, депопуляція, старіння населення, омолодження смерті — усі ці ризики послаблюють демографічний потенціал України. Та все ж цей процес не є незворотним.

Дискусійна платформа з Еллою Лібановою, науковицею у галузі соціоекономіки, демографії та економіки праці, директоркою Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук України, зачепила чутливі питання для українського суспільства: які демографічні втрати понесла Україна через війну? Та якими шляхами можна хоча б частково відродити наш людський капітал у період повоєнного відновлення?

Україна є типовим прикладом держави, зведеної на екстрактивних інституційних практиках — монополізації ресурсів, надмірній централізації влади, низькому рівні довіри. Водночас для України фундаментально важливим є інституційний перехід до інклюзивної традиції. Іншими словами, такої, що максимально якісно залучає громадян до державотворчого процесу. Інклюзивна взаємодія між державою та громадянами дозволяє підняти рівень довіри через відкритість та готовність до взаємного делегування. Утім, якими є компоненти якісного інституційного переходу? Для чого він нам потрібен? Як сформувати культуру спільної відповідальності? Та, зрештою, які кроки ми мусимо здійснити, аби звести надійні інституції, що супроводжуватимуть Україну у період відбудови й надалі?

На ці питання учасники шукали відповіді разом з Ланою Зеркаль, українською дипломаткою, заслуженою юристкою України, Надзвичайним і Повноважним Послом, членкинею Координаційної ради Ukraine Facility Platform.

У часи активних дискусій та пошуку «важливішого» між соціальними та оборонними витратами постає питання — чи справді соціальне забезпечення є перешкодою для розвитку й обороноздатності країни?

Спрямованість держави у бік «соціального» Україна успадкувала від СРСР. Водночас якщо радянське розуміння соціального стояло на дешевизні й масовості, сучасне українське — спирається радше на взаємодопомогу й посилення потенціалу суспільства. Та все ж в умовах війни не стихають дебати про те, яка ідея нам ближча — держави добробуту чи держави-фортеці? Чи є взагалі у нас вибір, якщо хочемо бути повноправною країною Європи?

Ці питання стали ключовими у розмові з Павлом Ковтонюком, співзасновником Українського центру охорони здоров’я (UHC), викладачем Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Попри руйнівний вплив повномасштабного вторгнення росії — українська економіка встояла й продовжує демонструвати стійкість. Завдяки зусиллям Збройних Сил, міжнародній підтримці та важливим реформам економіка продовжує працювати. Водночас якщо для підтримки держави цього досить — то перспектива відбудови й подальшого залучення у європейський простір вимагатиме якісно ширших обсягів. Які можливості слід залучати для економічного зростання? Як євроінтеграція впливає на прискорення реформ та процвітання? Як закріпити й зберегти інвестиційну привабливість України?

Ці важливі питання були на порядку денному дискусії з Олексієм Соболевим, першим заступником Міністра економіки України.

Сучасний світ руйнується, стає нам незвичним. Демократії скомпрометовані серйозними викликами. Країни, до політичної системи яких українці прагнуть найбільше, виявились нездатними протидіяти найбільшій загрозі — війні. Але звідки така вразливість? 

У розмові про життя сучасних демократій дедалі помітнішою стає тенденція «емоційного голоду». З погляду потреби — емоції замінили людям факти. Електоральний вибір став мішаниною пристрастей й думок, продукованих у соцмережах. То, дійсно, чи не відбуваються ці руйнування зсередини?

Упродовж розмови з Юлією Мостовою, журналісткою, співзасновницею і головною редакторкою інтернет-видання ZN.UA («Дзеркало тижня. Україна»), учасники дискутували про дієвість й конкурентоздатність сучасних демократичних режимів. Разом шукали відповіді на питання про те, чи зможе демократія знайти нові механізми ефективності, не втративши своїх цінностей.

Геополітичний ландшафт ніколи не характеризувався стійкістю. Наш час — не виняток. Технологічна, військова революції, зміна економічної моделі, руйнування звичного безпекового ладу — усі ці тенденції лише віддзеркалюють зрушення глобального світопорядку. Та тиск цих трансформацій Україна відчуває сьогодні ледь не найбільше. Утім, за що ми мусимо вхопитися? Які цеглини закласти, аби вийти з цієї турбулентності якісно новою державою? Та зрештою — як нам знайти своє місце у новоствореному порядку?

Про ці питання та багато інших учасники мали експертну розмову з Олександром Литвиненком, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.

Ми вступаємо в еру симбіократії, де людина і технології працюють разом, створюючи нові форми управління та взаємодії в інтернеті. Але що це означає для України? З одного боку, нові технології допомагають пришвидшити та оптимізувати наше життя, а з іншого — стають повноцінними інструментами ведення війни.

росія систематично атакує Україну в кіберпросторі, і ми бачимо, як це засвідчує нашу вразливість. Тож для нас диджиталізація — мусить стати не лише питанням комфорту. Україна мусить взяти за мотто, що безпека — як і її сучасний вияв у цифровому просторі — двигун нашого спротиву та розвитку. Як у часи війни, так і при відбудові.

Про те, що нам зробити, аби зміцнити український кіберпростір, учасники говорили з Єгором Аушевим, CEO Cyber Unit Technologies, експертом у галузі кібербезпеки.

З початком повномасштабної агресії Україна не знімає з порядку денного питання відповідальності. Уже наприкінці лютого 2022 року разом з міжнародними партнерами ми почали працювати над питанням створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії росії проти України.

Утім, створення такого органу вимагає послідовності, оскільки він формується у компромісі десятків країн-партнерів. Та все ж метою залишається створення трибуналу із дійсно дієвими механізмами примусу. Як вони виглядатимуть та чи вдасться досягти компромісу між залученими сторонами? Як функціонуватиме новостворений трибунал та хто буде відповідати за притягнення росіян до відповідальності?

Розмову про Спеціальний трибунал та виклики, з якими стикаються експерти у його створенні, учасники говорили з Антоном Кориневичем, Послом з особливих доручень МЗС України, агентом України в Міжнародному Суді ООН.

Остання дискусійна платформа Першої Сесії закінчилася глибокою розмовою про чесну історію, ідентичність та памʼять з Антоном Дробовичем, керівником Центру прав людини та меморіалізації війни Київської Школи Економіки.

Українська нація — союз спільнот, що вирішили триматися разом, бо поділяли цінності справедливості, гідності та свободи. Ми існуємо як нація, бо самі себе так називаємо. Бо використовуємо свій голос, щоб про себе розповідати. Те, що ми памʼятаємо і як ми це памʼятаємо — й формує нашу спільність.

Та чи робить правда нас сильнішими? І зрештою — чому важливо чесно розповідати про себе як націю в епоху постправди?

Саме такі розмови й творили Першу Сесію. Щира дяка учасникам за чуйність й готовність слухати, а спікерам за відвертість та експертизу!