Основи справедливості

Здається, немає іншого місця в суспільстві, яке асоціювалось б зі справедливістю більше, ніж суд. Або менше, якщо ви активні користувачі соціальних мереж і мова йде про український суд.

Як гадаєте, скільки разів слово «справедливість» згадується в Конституції України? Правильна відповідь — один, у статті 95: «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами».

А що там в розділі про судочинство? Стаття 129 Конституції говорить: «Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права».

Отакої! Може ми з вами щойно знайшли проблему? Швидко вносимо зміни в статтю 129 Конституції, додаємо справедливість і все — маємо справедливий суд!

Але продовжимо цей мисленнєвий експеримент. Як ви думаєте, скільки разів слово «справедливість» зустрічається в Конституції США? Ви не повірите — теж один! П’ята поправка свідчить: «Приватну власність не можна відбирати для громадських потреб без справедливої винагороди».

Продовжимо рухатись за логікою Конституції. Замість слова «справедливість» Конституція каже «верховенство права». Може там щось є про справедливість?

Звернемось до канонічного тексту — це висновок Венеційської комісії 2011 року, який мовить, що верховенство права складається з 6 елементів:

1) законність; 2) юридична визначеність; 3) заборона свавілля; 4) доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; 5) дотримання прав людини; 6) заборона дискримінації та рівність перед законом.

Чи помітили ви слово «справедливість»?

Тобто, верховенство права як ідеал правової держави, якою ми хочемо стати, концепції справедливості не містить зовсім.

Ці шість елементів, які складають собою верховенство права, почали формуватись, як тільки з’явились перші паростки людської цивілізації, і кожне слово в цих шести елементах буквально обточене десятками поколінь, з Давнього Риму і дотепер.

То чому ні в українській, ні в американській Конституції, ні в європейському правовому каноні немає слова «справедливість»?

Перед тим, як надати свою відповідь, звернусь до мистецтва.

Який фільм найчастіше називають американські юристи як фільм, який підштовхнув їх до вибору професії? Це фільм «Вбити пересмішника» за автобіографічним романом Харпер Лі, який вважається одним з найкращих фільмів ХХ століття.

Сюжет досить простий — південний штат США, біла дівчина звинувачує у зґвалтуванні афроамериканця. Головний герой — адвокат, Аттікус Фінч, вдівець, який виховує двох дітей, захищає його. Кульмінацією фільму вважається завершальне слово Аттікуса. Режисер йде на хитрість і розташовує камеру прямо посеред присяжних, щоб викликати в нас відчуття, ніби вирок виносимо ми.

Про що говорить Аттікус у своїй семихвилинній завершальній промові? Можливо, про справедливість? Чи про верховенство права?

Ні. Він каже про те, що жінку зґвалтував шульга, а в обвинуваченого Тома Робінсона ліва рука погано функціонує, він правша. А всі докази проти нього — це покази двох свідків — самої дівчини та її батька, які плутаються і суперечать самі собі.

Згадайте «12 розгніваних чоловіків», де один впертий присяжний переконує інших одинадцять, що афроамериканський підліток не винен у смерті свого батька.

Присяжному №8 протистоїть Присяжний №3, біржовий брокер, дуже логічний і впевнений член журі. До самого кінця він підтримує обвинувачення, послідовно обґрунтовуючи кожен пункт, але вимушений поступово погоджуватись, що вони сумнівні. І от час викладати козирі. Все обвинувачення, по суті, будується на показах сусідки, яка бачила момент вбивства. Вона, як і Присяжний №3, носить окуляри та в показах наголосила, що «бачила момент вбивства, коли лягала спати».

«Ніхто не лягає спати в окулярах», — приголомшено каже Присяжний №3. І це кульмінаційний момент в обговоренні, після цього всі голосують за невинуватість.

Про що нам говорять ці дві кіноісторії? Чому у двох найвідоміших фільмах про суд кульмінаційні моменти присвячені лівій руці та окулярам, а конституції та верховенство права не згадують про справедливість?

Суд шукає правду, тверді факти, докази. Питання, на яке суд дає відповідь — що сталось? Те, ЯК він на це питання відповідає, це — Справедливість.

Пам’ятаєте, які рішення виносять присяжні в цих двох фільмах? «12 розгніваних чоловіків» — не винен, «Убити пересмішника» — винен,. Чому ми називаємо один вирок справедливим, а інший — ні? Бо в одному випадку присяжні встановили правду і діяли відповідно до неї, а в іншому — правда теж була перед їх очима, але вони її проігнорували.

Правова думка століттями відшліфовує алгоритм того, як має працювати суд, як він шукає правду, і суспільство розумно припускає, що якщо слідувати цьому алгоритму — результат буде справедливим. Тому — права людини, заборона дискримінації, рівність, законність, доступ до правосуддя з незалежними та безсторонніми судами, заборона свавілля і визначеність — все це про Справедливість як процес, а не наперед визначений результат.

Основою справедливості є правда, а справедливий суд — це суд, в якому правда перемагає. Правда не як філософська категорія, відірвана від життя. Правда як ліва рука Тома Робінсона чи свідок, яка зняла окуляри перед тим, як лягати спати. Зрештою, вся ця складна конструкція під назвою «правосуддя» покликана надати відповідь на ці питання, а надавши — дати чесну інтерпретацію.

Пригадайте, як працювали сталінські суди. Головним у них було зізнання. Задумайтесь над цим парадоксом — одна з найбільш тоталітарних країн все ж дотримувалась процесу, але замість пошуку правди створювала її сурогат — зізнання. Потім прокурор Вишинський скаже: «Зізнання — цариця доказів». І саме на цьому концепті була побудована радянська судова система, і саме тому ми називаємо її несправедливою, бо правду там ніхто не шукав, а підміняв її пошук вибиттям зізнання.

То що таке основи справедливості?

Коли я думаю про це, я згадую Рому Ратушного. Я згадую його неймовірну здатність обʼєднувати людей у пошуку та захисті правди. У його впертій наполегливості змушувати владу дотримуватись процедур, покликаних знаходити і захищати правду.

Основи справедливості — це можливість називати речі своїми іменами. Битись за правду з посмішкою на вустах. Брати на себе відповідальність. Формувати сенси. Не ховатись за формальностями, але поважати процеси, покликані знайти правду і застосовувати їх. Боротись за свої цінності та за свою країну. Пам’ятати у першу чергу про інших, а потім про себе.

Рома якось твітнув: «Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям». Мені хотілося б, щоб окрім меншої кількості росіян, ми навчили своїх дітей жити правдою і справедливістю, яка на ній будується. Це нам під силу, бо ми з вами стоїмо на плечах титанів.

Це факт. Це правда. Це основа.