Вівторок, 29 листопада 2016 00:00

Дивна безвідповідальність. Депутатка Європарламенту Ребекка Хармс розповідає, чому Україна досі не отримала безвіз

Ненадання безвізового режиму демонструє ненадійність стосунків між Україною та Євросоюзом, вважає Хармс

Ребекка Хармс – депутат Європейського парламенту та член Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС. На цих вихідних вона відвідала Київ, аби взяти участь у дискусійній панелі на щорічній конференції Української школи політичних студій.

У інтерв’ю НВ Хармс відповідає на питання про наболілу для українців тему – безвізовий режим, та пояснює, чому на недавньому саміті Україна-ЄС це питання не вирішилося попри обіцянки та прогнози.

- Україна очікувала, що у минулий четвер, 24 листопада, на саміті Україна-ЄС розглянуть питання безвізового режиму, але цього не відбулося. Як ви гадаєте, чому? 

- Для мене, як і для всіх українців, це було великою дивиною, і у мене таке саме відчуття, як і у всіх українців. Мені здається, тут продемонстрували недостатнє серйозне ставлення до процесу надання Україні безвізового режиму в самому ЄС. Тому що вони, представники ЄС, знали завчасно, що там є певні внутрішні проблеми поміж членами-країнами ЄС щодо цих питань. І вони могли якось цьому запобігти чи не замовчувати цього питання, не виносити його на останній день.

Це виглядає так, що вони примушували Україну виконати абсолютно всі умови, а потім, незалежно ні від чого, просто сказали, що "вибачайте, але ми не можемо вам цього дати". Це негативно, тому що це дає певне повідомлення, сигнал українському народу, що ставлення до цього питання є несерйозним. Крім того, це сигнал і для громадян ЄС. Зараз у Євросоюзі, який став дуже великою структурою, помітно розширився, розрісся, такі підходи також говорять про відсутність визначеності та певності у процесах, що відбуваються всередині нього.

- Коли тепер слід чекати на якесь рішення по Україні?

- Це питання Україна повинна поставити перед Радою Європи. Тому що я представляю Європейський парламент. І всі ми, члени Європарламенту, принаймні, більшість, вважаємо, що Україна виконала всі умови, а отже, повинна отримати якусь відповідь. Ми вважаємо, що Україна заслужила це – такою відповіддю мало би бути надання безвізового режиму Україні.

- Президент Порошенко протягом тривалого часу називає дати, коли Україна отримає безвіз. Востаннє це було 24 листопада. Але його прогнози не справджуються. Чи правильно, на вашу думку, взагалі говорити про конкретні дедлайни, якщо насправді у них ніхто не вкладається?

- Ви можете звинувачувати Порошенко в багатьох речах, але тільки не в цій речі. Тому що відкладання вирішення цього питання залежало від ЄС, тут питання їм треба ставити.

 

На мою думку, їхнє ставлення, їхня політика в цьому питанні була дуже ризикованою. Я би сказала, навіть, безвідповідальною і дуже дивною. Це стосується останнього речення в вашому запитанні, що, може, не треба встановлювати якісь дати. Це дійсно було безвідповідально.

З моєї точки зору це навіть відсутність стратегії, тому що починаються якісь переговори, потім процес запускається знову, потім відкладається, а тоді приходять до якогось перехрестя і починаються рухи у іншому напрямку. Тобто тут немає надійності у діях ЄС, так не повинно і не може бути. Зараз і Україна в такій ситуації, і ЄС, коли ми повинні покладатися одне на одного. А такі стосунки абсолютно ненадійні, і це недоречно. Треба демонструвати відданість переговорам, показати, що через них можна досягти певного результату, що всі обіцянки виконуються.

- Ви говорите про ненадійність. Чи це свідчить про те, що Україну не сприймають серйозно?

- Ні, це не говорить про те, що Україну сприймають як незначного, слабкого партнера. Це просто віддзеркалює внутрішні проблеми, що існують у ЄС. І питання ненадання безвізового режим Україні – це на 100% проблеми ЄС. Але цей процес запустили у Євросоюзі, а отже, вони повинні були управляти ним належним чином, слідкувати за перебігом подій, розуміти, чи все можливо, а чи щось неможливо, оцінювати свою внутрішню ситуацію.

Ми розуміємо, що зараз іде зростання націоналістичних настроїв у країнах-членах ЄС, що зараз громадяни Євросоюзу якимось чином хотіли би повернутися до закритих національних кордонів, деякі країни хочуть виходити з Шенгенської зони. Так, це важко, ідуть нелегкі процеси у середині ЄС. Але коли давалися обіцянки, треба було оцінювати всі ризики, врегулювати процес, його впроваджувати. Треба було виконати обіцянки і дати той результат, який пообіцяли. Тут не було серйозної прискіпливої підготовки до управління цим процесом.

І все ж таки українцям треба розуміти, що ці рішення не приймаються одноосібно, там, головою Союзу чи Ради, а приймаються всіма представниками країн-членів ЄС, і вони повинні погодити усе між собою.

- Ви перед цим сказали, що деякі країни ЄС прагнуть до закритих кордонів. Чому так?

- По великому рахунку, це було викликано хвилею біженців, яка минулого року накрила Європу. І ЄС, і країни-члени ЄС не були готові до цього. Навіть Німеччина і Швеція, які спрацювали дуже добре на той момент, які прийняли дуже багато біженців, готові до цього не були.

По-перше, біженців було дуже багато. Навіть у багатьох країнах Євросоюзу частина суспільства їх вітала і готова була прихистити, а була частина суспільства, яка протистояла цьому процесу. І справа в тому, що питання біженців в принципі ігнорувалося, воно не вирішувалося протягом багатьох років. Ніхто нічого з цього приводу не робив, і це стало глобальною загрозою. І закінчилося все це тим, що десятки тисяч біженців опинилися в Будапешті. І, у зв'язку з цим, треба переглядати стратегію поводження з біженцями. Треба проводити певне перебалансування цього питання. Звичайно, європейці заявляють, що «ми повинні їх захищати», але не можемо прийняти всіх. Крім того, і це треба визначити, треба дбати краще про біженців не у самій Європі, а, може, десь в інших місцях. І треба також дивитися, аналізувати і вирішувати питання із джерелом походження цих біженців.

Прояви націоналізму періодично спалахують у різних країнах. Такі питання постали вже давно. У 2004 році почалася велика хвиля розширення ЄС. І тоді навіть вже ті, первинні члени ЄС, які уже там були, західні країни, які створювали ЄС, скептично ставилися до того, аби Євросоюз розширювався. Довіри до нових країн-членів не було. Відобразилося це у тому, що Конституція 2006 року не була прийнята, просто провалилася. І вже тоді Нідерланди не довіряли новим країнам, які долучилися із сходу. Але не було впевненості в майбутньому.

- Ви заговорили про джерело походження біженців. Але ж процес продовжується – у тій же Сирії тривають бомбардування і люди бігтимуть, якщо зможуть.

- Ви маєте рацію, ці джерела не пересохнуть, і тут необхідно, щоб всі країни, але особливо багаті країни ЄС виконали свій обов'язок і приймали більше біженців, особливо біженців із Сирії. Хоча з іншого боку треба визначитися, що всіх прийняти не можна, тому треба розвивати ту інфраструктуру, яка могла би задовольняти потреби біженців ближче до країн їхнього походження.

Звичайно, ніхто зараз не може сказати, як і чим закінчиться війна в Сирії, і коли це станеться, але крім Сирії ще є і інші джерела походження біженців. Це африканські країни. І там біженці покидають країни через страшенну бідність, через вплив кліматичних змін. І тут можна сказати, що Євросоюз зробив недостатньо для того, щоб проводити політику розвитку в цих країнах, на тому, щоб притримати там, на місцях, цих людей.

З іншого боку, суспільство в Європі повинно отримати певні гарантії і систему прийому цих біженців, їхнього утримання. Треба цю систему організувати набагато краще. Скажімо, є програма переселення, яку курує ООН. По-перше, вони визначають мінімальні потреби цих біженців, те, куди їх направити. Скажімо, із Сирії в європейські країни. Але тут треба мати фіксовані програми переселення, які будуть регулюватися певними квотами, матимуть також чіткі програми, будуть прописані напрямки руху, території для розселення цих біженців. І треба також чітко заявити, що стихійних біженців приймати ніде не будуть. 

Схожі матеріали (за тегом)

Контакти

вул. Нижній Вал 15, офіс 303, м. Київ, 04071

  • : +38 044 531 37 68

Будьте з нами

 

 

Ви тут: Home НОВИНИ ТА ПОДІЇ Дивна безвідповідальність. Депутатка Європарламенту Ребекка Хармс розповідає, чому Україна досі не отримала безвіз